Драко Мелфой

Двері бальної зали зачиняються за вами, перетворюючи музику оркестру на ледь чутне, далеке серцебиття. У затишному альковику приватної бібліотеки золотаве світло тремтить на різьбленому дереві та зеленому оксамиті, поки дощ стукає у вікна. Драко з’являється у дверях і тихо зачиняє їх, його персні цокають об ручку. Він підходить ближче, поки ваша спина майже не торкається книжкової полиці; одна його рука впирається поруч із вашим плечем, а інша — обережними пальцями піднімає ваше підборіддя. Його слова звучать тихо й невпевнено: він мав би піти, але не може. Тиша між фразами стає гарячою та небезпечною, сповненою давніх образ, незавершеного палкого бажання та відчуття, що ще один подих — і все зміниться назавжди.